вівторок, 26 січня 2010 р.

пластова Виставка у Трускавці

Вже протягом двох тижнів, пересувна експозиція "Пласт – український скаутинг" - присвячена двадцятиліттю відновлення Пласту в Україні, перебуває у Краєзнавчому музеї міста Трускавця.


На відкриття виставки прийшли представники мерії, учні та молоді люди, яким цікава робота нашої організації. Після невеликого вступного слова й кількох презентацій, усі охочі могли задавати свої запитання, щоправда робили це факультативно,після завершення офіційної частини.


Окрім плакатів та банерів, які були передані організаторами виставки, трускавецькі юначки зібрали невелику експозицію з власне станичних здобутків: фото з акцій та таборів, відзначки, невеличкі статті про трускавецьких пластунів.


Ця стіннівка ще протягом березня мандруватиме школами міста разом з презентаціями та буклетами.

Мартуся Пецюх









Читати далі...


ПлІТКА - як це було


Вже минуло трохи часу відтоді, як закінчилася вже 3 в історії куреня "ПлІТКА".
Тож ми вирішили трішки про неї нагадати й підбити деякі підсумки:
Отож, цього року нам завадив карантин спричинений сумнозвісним H1N1. Саме тому акцію довелося добряче перенести.

І все ж вона відбулася.
Цього року ми трішки змінили формат - замість традиційної командної Що? Де? Коли? Учасники боролися індивідуально. Ідею ми запозичили у шоу "Найрозумніший", який у нашій мові звучить, як "пластовий свояк".
На екрані відображалися категорії й питання, що мали різну складність і вартість за балами. Фіналісти мали дещо складніші завдання і мали за 20 секунд запам’ятати комірки зі своїми запитаннями. Які були на пластову тематику.
Потім був дещо скорочений театральний-конкурс. Команда зі Самбора вразила усіх своєю "блискавичністю" і вмінням знаходити вихід з різних ситуацій, Новий розділ - просто збив з ніг любов'ю до свого міста і таки заразив нею решту учасників. Якоюсь його частиною, дівчата з Городка проспівалу нам правду про свого станичного та їхній братній курінь, а Дрогобич лише за 5 хвилин зумів відобразити непрості відносини між чарівною дівчиною і її залицяльниками, вони й стали переможцями.

Так. Як майже усі учасники мали чудові костюми, то ми й виділили їх на такому ж конкурі, переміг костюм Чарлі Чапліна і його володар, Андрій Федоричак (Трускавець) і дівчинка-гіпі Марічка Мацур (Добич).
у вечері ми запалили свічку пам'яті за тими, хто загинув від голодної смерті 33 року.

тиша дзвеніла, так, що лускали барабанні перетинки, а галасливо-веселу вечірку замінив вечір повстанської пісні. Він на диво пасував. І може усі були у строкатих костюмах і трішки не вписувалися за виглядом. Проте, очі говорили набагато більше за одяг.
Сподіваємося, що наступного року на ПлІТКУ завітає трохи більше людей. Повірте, воно того вартує.









Читати далі...


Крайовий Вишкільний Табір


Кожна людина має своє мету в житті. Кожен хоче добитися висот і дійти того часу, коли його мрії збудуться. Так само у кожного пластуна є своя мрія, та одне бажання на багатьох, яке дарує крила і заставляє літати – це стати скобом/вірлицею.
Важкий шлях здобуття знань, умілостей та навичок закінчується при завершенні другої пластової проби.
Після цього у кожного пластуна з’являється вибір чи залишитись на даному етапі, чи відкрити ще важчий, але набагато цікавіший етап у своєму пластуванні. Це здача третьої проби. До цього періоду підходять з довгими роздумами, адже потрібно зрозуміти наскільки тобі важливий Пласт, тому що саме ця проба не вимагає знань з певних точок, а твого всебічного розвитку. Третя проба не є установленою в певні рамки, пластун може сам вибирати, що хоче зробити і які проекти є йому цікавими. Кожен особисто для себе вибирає, що йому робити, але з тим, щоб це принесло користь суспільству і Пласту, а також особисто йому. Адже кожен проект має бути розвитком особистості. Складно весь час під час здачі третьої проби вибирати завдання, які були б важчими за попередні і готували тебе до нового рівня знань та розвитку. Та є одна обов’язкова точка для всіх третьопробників – це пройти Крайовий Вишкільний Табір або скорочено КВТ.


Завдяки цьому табору можна перевірити знання, які здобула людина за всі роки свого пластування. Крайовий Вишкільний табір відбувається вже 13 років поспіль і цього року відбувався в часі всіх крайових таборів з 8 по 19 серпня. Учасники КВТ, як і попередні роки, мали змогу таборувати в неймовірній місцині наших Карпат – урочищі Остодір, що поблизу пластового музею-оселі Сокіл. Місцевість таборування була дуже привабливою і зручною, адже зовсім поруч протікав навдивовижу чистий струмок, а зусібіч таборовиків оточували старезні й таємничі гори. Місцевість мала ще й історичну цінність для пластунів, адже колись тут була новацька оселя. На жаль, в наш час від неї залишився тільки фундамент, але сама думка, що ти таборуєш неподалік старої оселі дає змогу задуматись в якій потужній організації ти перебуваєш і що їй майже сто років, а вона все одно процвітає.

КВТ цього року тривало 11 днів, під час яких кожен пластун і пластунка повинні були себе показати гідними звання майбутнього скоба чи вірлиці, а також всі свої знання та вміння. На таборі були присутні 34 учасники, які рівномірно були роз приділено по 5 гуртках. КВТ це один з не багатьох таборів, на якому гуртки є мішаними, тобто присутні як хлопці, так і дівчата. Якраз мішані гуртки допомагають виявити краще лідера в будь-яких ситуаціях, а також побачити як людина працює не тільки з людьми своєї статті, а взагалі по житті. Кожен гурток мав свої назву, та щодня змінював провід, що давало змогу кожному члену гуртка спробувати себе у ролі гурткового. Черговий гурток ж забезпечував табір бунчужним, писарем та інтендантом – людина, яка відповідала за харчі. Хоча й вони підкорялись головному проводу, але повинні були весь день проявляти свої провідницькі здібності. Програма табору була розроблена таким чином, що юнацтво показували свою майстерність з практичного і теоретичного пластування.
Гордість табору були його таборові споруди, якими могли похизуватися і перед іншими таборами, які час од часу проходили повз. Найоригінальнішою і найбільш складною у побудуванні спорудою була брама, адже складалась вона з чотирьох триніг і однієї чотириноги, а ще настилу, на якому цілком могли поміститись всі учасники і вежі, з якої зручно було спостерігати за табором.
Програму табору приємно урізноманітнили дві мандрівка. Перша мандрівка відбулась на пластову оселю-музей Сокіл, що її ще до війни подарував Андрей Шептицький. За часів війни вона була зруйнована і тепер, за сприяння старшопластунського куреня Целібат Мурлики, інших куренів і людей, відновлюється та може приймати стаціонарні пластові табори. Добиратись до оселі пластунам не було легко, адже весь табір був поділений на команди, які по дорозі мали знаходити точки за азимутами і водночас йти на швидкість. Та прибуття на оселю стало справжнім святом. Інша мандрівка була довшою і тривала два дні, за які КВТешники відвідали гори Ігровець, Високу та Середню, середня висота яких становила півтори тисячі метрів. Попри те, що мандрівка виявилась досить складною, місцевість була кам’янистою і крутою, але кущі чорниці добре піднімали настрій, а неймовірні краєвиди і відчуття, що ти летиш над світом добряче піднімали і самопочуття, і впевненість у собі.
Але родзинкою табору були не мандрівки, не теренові ігри і навіть не день самоврядування, а саме вмілість три пера. Ця вмілість включала в собі перебування в лісі наодинці на протязі трьох днів. За цей час вони повинні були збудувати собі житло, розпалити вогнище трьома сірниками, здобувати воду, а також зробити лук, стріли, мотузки, ложку і миску. Здача цієї вмілості вимагає високої моральної та фізичної підготовки, адже, коли тобі необхідно самому виживати в природі, тоді приходить розуміння, що з командою будь-яка справа робиться і швидше, і легше. Та всі пластуни, які пішли здавати цю вмілість, здали її і задоволені та щасливі повернулись до табору.

Про КВТ можна розказувати годинами, бо це є місце, де вишколюють майбутніх скобів і вірлиць, а отже еліту і вершки суспільства та Пласту. Цей табір залишається у серці, проходить через все життя, адже ніхто вдруге не зможе відвідати КВТ і відчути ту радість і переживання, а також улюблену фразу кожного КВТешника «все точкується»
Мартуся Пецюх








Читати далі...


пʼятниця, 15 січня 2010 р.

Вифлиємський Вогонь миру


Надійшов час різдвяних свят, навколо все покрилось білим снігом, люди готуються до свят і купують подарунки. Всі метушаться, збираються, сміються і роблять це з передчуттям свята.
В один з таких днів, потрапляє разом з пластунами до України Вифлиємський Вогонь Миру. Везуть його з Вифлеєму до Європи, спершу отримують його австрійці, а потім через інші європейські країни завозять вогонь на Україну.

На кордоні між Польщею та Україною Вогонь Миру польські скаути передають українським пластунам. А 4 січня Вогонь урочисто розповсюджують українськими храмами і домівками. Вогонь потрапляє до осель ще напередодні Різдва, щоб під час Святої Вечері його світло об’єднувало з тисячами інших людей і дарувало світло надії. Цього дня, 4 січня, в церкві святого Юра, що у Львові, зібралось декілька сотень пластунів зі всієї Львівської області. Приїхали вони для того, щоб відбути службу, отримати Вифлиємський Вогонь Миру, щоб потім розвести пол. Своїх осередках.


Ми також поїхали за вогнем - зустрілись зі своїми друзями, обмінялися привітаннями і повезли вогонь до церков Трускавця та Стебника. У церкві Покрови Пресвятої Богородиці нас чекала вся парафія на чолі з отцем Володимиром Боднарчуком, який освятив дійство передачі вогню. У всіх церквах вогонь несли наймолодші юнаки трускавецької станиці, які вже не раз відзначалися активною працею: Лада Зорій та Ігор Пецюх.
А 6 січня, традиційно ми зібралися на різдвяну свічечку, щоб відсвяткувати цей день разом з людьми, яких немає поряд з нами. Для нас це ще й чудова нагода зібратися разом і загадати все те, що було протягом минулого року, з'єднатися думками з тими, хто за різних причин не може тримати різдвяний вогник, побажати одне одному гарних свят, поколядувати і загадати бажання.


Свічечка зігріває і дарує радість, та головне, що вона зберігає пам'ять про всіх пластунів, які пластували колись, яких вже немає серед живих або тих, хто ще не встиг приїхати додому.



Мартуся Пецюх

там, де навчають бути вовком

Коли приходить, там приємно знадати те, що було влітку.
Своїми спогадами про Вовчу Школу, з нами ділиться наша курінна Каська Цигилик

Читати далі...


Вовча школа - це один з найкльовіших таборів. Тут можна знайти нових друзів, навчитись багато чого цікавого і весело провести час. Ніколи не забуду цей табір…

Чудовий бунч, суперова старшина, файні виховники, кльові учасники, неймовірні гутірки та майстерки, смачнючі сніданки , обіди, підвечірки і вечері, і …весь табір просто КЛАС!!!


Для мене цей табір назавжди залишиться одним з найкращих . Тут я повністю розкрилася , як пластунка. Тут я знайшла цікавих людей, з якими зараз в товаришую. Тут, врешті-решт, я просто кльово провела вільний час. Це літо було одним з найкращих саме завдяки цьому табору. Я надзвичайно щаслива, що стала учасницею цього табору. Він багато чого мене навчив, і у своєму пластуванні я застосовую ті знання, які я тут здобула.

Зараз мені особливо приємно згадувати кожну хвилину перебування разом з цими людьми на цьому таборі.


Про Вовчу Школу можна говорити дуже і дуже багато хорошого. Дякую усі, за такий табір!!!


Вітаємо усіх з Новим, 2010, роком !


Зичимо енергії, натхнення, нових планів, здобутків і перемог.

Бажаємо здобути усі вершини і зберегти при усьому здоров'я, життєрадісність, любов і відвагу.

Завжди знаходьте час на себе і важливих людей.

Щиро й з любов'ю

Ваші Гальшки.










Читати далі...